Коли у 1147 році князь Долгорукий на болотах річки Москви вирішив закласти перший зруб, Удеч у 1164 році вже був великим торговельним центром з кам’яницями…
Жидачів як місто завжди займало важливе становище. Починаючи від часу першої офіційної згадки й до сьогодні воно є важливим адміністративним центром.
На території сучасного міста перші поселення з’явилися ще в давню епоху. Археологами на території старого поселення досліджено знахідки, які відносяться до епохи енеоліту, черняхівської культури, культури ранніх слов’ян, раннього і пізнього середньовіччя.
Місто було засноване у часи Київської Рус, перша згадка про яке датована 1164 р. Саме під цим роком у Воскресенському та Іпатіївському літописах описана велика повінь в Галичині, під час якої загинуло 300 осіб, які везли сіль до Удечева.
У документах XIV-XVII ст. згадуються різні назви міста: Зудачів, Судачів та ін. У грамотах 1394 і 1397 років, писаних староукраїнською мовою, місто згадується як Зудачів. У подальшому назва видозмінювалась і врешті закріпилась як Жидачів. Є безліч трактувань, від чого походить назва міста. Але, якби там не було місто, займало важливе стратегічне значення, навіть попри те, що в історії Жидачева були більш ніж трагічні сторінки.
1241 року до міста підійшли монголо-татарські орди, але взяти укріплене місто не змогли, хоча завдали йому чимало руйнувань.
Через 16 років (1257) древнє місто знову потерпає від руйнування. Цього разу військо Данила Галицького нанесло жорстокий удар по позиціях монголо-татар та війську бояр, які перейшли на бік орди, зрадивши князя.
З огляду на древню логістику, Жидачів мав вигідне положення і виконував важливу роль у економічно-торговельних відносинах між князівствами Галицько-Волинським та Київським. Цьому сприяло й розташування міста на тоді судноплавній артерії – ріці Стрий. Досі збереглася назва урочища Кораблище як нагадування про те, що поблизу міста знаходився річковий порт. Через Жидачів проходив сухопутний торговельний шлях зі сходу на захід, яким жидачівські купці добирались до міст Польщі, Німеччини, Угорщини та інших країн. Об’єктами купівлі-продажу були хліб, м’ясо, сіль, птиця, риба, шерсть, тканини, одяг, ліс. Пізніше в Західну Європу вивозили деревне вугілля, смолу, сільськогосподарські продукти.
